Народ, який довели до краю, повстає

IMG_3089

Людині властиво помилятися і, не зважаючи ні на що, продовжувати мріяти навіть тоді, коли, здавалося б, безвихідь ламає крила мрії. Пишу суб’єктивно і можливо трохи крайньо, але я завжди вірила в те, що навіть одна людина може змінити хід історії. Тому вірю в історичну місію українського народу припинити панування думки, що за нас вирішать зверху, а ми нічого не вирішуємо. Саме Майдан показав дієво, що народ, який довели до краю, повстає і звільняється від рабства.

Майдан починався на хвилі спогадів про Помаранчеву революцію, і оскільки до справжніх холодів було ще далеко, здавалось, що цього разу все буде інакше — переживати ті ж розчарування не хотілося.

На першому Майдані в Афінах, що проходив недалеко Парламенту нас було лише тринадцять, але нас помітили. Того дня, 22 листопада, рух був перекритий і всі машини звертали саме біля нас. Кожен з нас знав, що якщо не відстояти свободу і гідність Батьківщини, чужина може стати місцем проживання, з якого нам не буде куди повертатись. Ми хотіли порвати остаточно з Радянським Російським імперіалізмом, який вкарбувався в душу з життя до еміграції, зі спогадів родичів.

Найбільше мені запам’ятався день 23 лютого, коли ми вирішили створити організацію, що боротиметься із системою не тільки на культурологічному тлі, що роками нав’язувався совківською дипломатією, але і на політичному, виборюючи права, закріплені в Конституції України, але які втім майже ніколи не виконувались ані дипломатичними службами, ані українськими урядами. Здавалося, що все можна змінити.

Наснага творити була, попри біль утрат цвіту української нації, яких просто відстріляли у Києві агенти Росії. Але оскільки досі ніхто не поніс жодного покарання, то це і є той дзвін, що б’є по нас, бо їх — вірних Батьківщині громадян — з кожним днем стає все менше. Україна, на жаль, нагадує мені поле битви, де кожен намагається вкрасти з тіла пораненого дорогі обладунки.

На жаль, прості люди і сьогодні живуть картинками, які їм нав’язуються медіа. Це ще раз підтвердили вибори, які показали, що до влади в країні ціною дорогоцінних життів твоїх, Україно, дітей, прийшли ті ж, які товклись біля корита десятками років. Мені дуже болить, що на вибори в Греції прийшла п’ята частина виборців — з 5080 проголосувало 1248. Ці цифри переконали мене в тому, що слова провідника націоналістів збуваються – народ, що між свободою і хлібом вибирає хліб, в кінцевому результаті втрачає і свободу і хліб.

Тепер я буду боротися, щоб до наступних виборів був створений новий виборчий закон, що дозволив би електронне голосування. Тоді не потрібні будуть виборчі комісії та корумповані схеми. Ми боротимемось і за представництво українців діаспори в залі парламенту.

Незважаючи на негативи, Україна буде змінюватись. І якщо сьогодні важко в це повірити, то завтра це стане реальністю. Гряде наступна хвиля очищення. І хоч слабо віриться, що вона буде безболісною, вона буде, бо цього вимагає вся наша нація, яка як ніколи об’єдналася біля ідеї української державності і впевнено йде до нового суспільства Гідності і Свободи.

Оксана Kиценюк-Ревага

You may also like...

0 thoughts on “Народ, який довели до краю, повстає”

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *