28 червня Україна відзначає державне свято – День Конституції. Основний Закон Української Держави було ухвалено у 1996 році на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Під час голосування «ЗА» висловилися 315 з 450 депутатів українського Парламенту. Конституція України набула чинності з дня її прийняття.
Конституція України складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію – Основний Закон України – від імені українського народу – громадян України всіх національностей.
У Конституції України передбачено досить жорстку процедуру внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Водночас, неможливими є зміни, що скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності Держави (стаття 157).
До основних положень Конституції України 1996 року належать норми, що визначають загальні засади державного ладу України. Згідно зі статтею 1, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Демократичну суть держави конкретизує стаття 5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в Українській державі принцип народовладдя. Народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Демократизм форм правління в Україні визначається й тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідні органи здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їх статус та повноваження. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади у Державі. Президент України визначається Конституцією як глава Держави, який виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини й громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центральних органів виконавчої влади належать міністерства, державні комітети та інші відомства загальнодержавного рівня. Органами державної виконавчої влади на місцях є обласні, а також створені у містах Київ та Севастополь відповідні державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації зобов’язані координувати свою діяльність з відповідними органами місцевого самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя.
Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (стаття 147).
Історія розвитку конституційного процесу в Україні сягає часів Київської Русі, біля його витоків лежить збірка стародавнього українського права «Руська Правда», а також пізніші історичні пам’ятки правової культури України — «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького«Березневі статті», або «Статті війська Запорізького».
Першою українською конституцією вважається Конституція Пилипа Орлика, що була ухвалена 5 квітня1710 року. Це був договір гетьманаВійська ЗапорозькогоПилипа Орлика зі старшиною та козацтвом, який визначав права і обов’язки усіх членів Війська. Конституція Пилипа Орлика складалася з преамбули та 16 статей і була написана латинською та староукраїнською мовами. За оцінкою істориків, Конституція Пилипа Орлика є однією з перших європейських конституцій Нового часу.
Наступною українською конституцією була Конституція Української Народної Республіки (УНР), прийнята 29 квітня1918 року. У ній наголошувалось, що вся влада в Республіці «походить від народу», а її верховним органом є Всенародні збори.
У радянські часи, коли Україна входила до складу колишнього СРСР як Українська Радянська Соціалістична Республіка було прийнято послідовно чотири конституції 1925 року, 1929 року, 1937 року та 1937 року. Зазначені правові документи відображали різні етапи розвитку радянського ладу і, по сут, будувалися за прикладом Конституції СРСР та на його ідеологічних засадах.
Після прийняття 24 серпня1991 року Верховною Радою УРСР Акта Проголошення Незалежності України та його затвердження українським народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, Україна була визнана суверенною державою та повноправним суб’єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Тоді ж нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.
8 червня 1995 року було укладено Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, який утратив свою чинність після прийняття Верховною Радою Конституції 1996 року.
У 2003 році, в Україні було ініційовано Конституційну реформу, результатом якої стало ухвалення Верховною радою України 8 грудня2004 (403 голоси «за»), Закону України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», яким розширялися повноваження Парламену. Проте, 30 вересня2010 року Конституційний Суд України скасував дію цього Закону.
Конституційну реформу було відновлено у лютому 2014 року, зокрема 22 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».
Нині проведення конституційної реформи є одним з наріжних каменів програми всеохоплюючих реформ в Україні та одним з найактуальніших пріоритетів Української держави. Робота із внесення змін до Основного Закону ґрунтується на принципах верховенства права, відкритості та прозорості. Процес підготовки змін до Конституції Україн стосується у першу чергу питань децентралізації державної влади та суттєвого розширення повноважень місцевих громад.
На засіданні Уряду України 1 квітня 2014 року було схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування і територіальної організації влади в Україні.
Реалізацію Концепції планується здійснити в два етапи:
– на першому (протягом 2014 р.) передбачається завершити формування всієї необхідної законодавчої бази діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з визначенням повноважень, включаючи питання їх ресурсного забезпечення;
– на другому (2015-2017 рр.) передбачено проведення інституційної реорганізації органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, а також проведення місцевих виборів з урахуванням прийнятих реформ.
Концепція була попередньо погоджена з усіма обласними та міськими радами, українськими та міжнародними експертами, а також схвалена Радою Європи як перший крок на шляху проведення реформи місцевого самоврядування в Україні. Документ відповідає засадам Європейської Хартії місцевого самоврядування.
До 1 жовтня 2014 року триватиме широке громадське обговорення Концепції, організація та забезпечення проведення якого покладені на Віце-прем’єр-міністра – Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Володимира Гройсмана (проект змін до Конституції України (щодо децентралізації влади) та Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні розміщено на сайті Міністерства: http://minregion.gov.ua/koncepciya-reformuvannya-miscevogo-samovryaduvannya-ta-teritorialnoyi-organizaciyi-vladi-v-ukrayini-333230).
Ключові зміни до Конституції України стосуються розділів ІХ «Адміністративно-територіальний устрій» і ХІ «Місцеве самоврядування». Також пропонуються деякі зміни до розділів ІV «Верховна Рада України», V «Президент України» та VІ «Кабінет Міністрів. Інші органи виконавчої влади».
Прийняття відповідних змін до Основного Закону України забезпечить створення належної правової основи для схвалення низки законодавчих актів, необхідних для реалізації реформи місцевого самоврядування. Серед них: нова редакція закону «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні представництва», зміни до Бюджетного кодексу, а також низки законодавчих актів, які визначають розподіл повноважень між виконавчими органами влади і органами місцевого самоврядування, їх розподіл між органами місцевого самоврядування різного рівня.
Посольство України в Грецькій Республіці